robofob: каченя з word (Default)
[personal profile] robofob
Судячи з прямо зараз, наживо, трансляції Радіо Свобода, Дмітрія Бикова йобнув інсульт – чіпля язиком за іклечка. Переймаюся, аби нам знов не пережити непоправну втрату.

Date: 2017-07-15 06:09 pm (UTC)
lg_hater: (Default)
From: [personal profile] lg_hater
А мо’ п’яний? Він, кажуть, це діло дуже полюбляє.

Ну а щодо втрати, в мене таке враження, що ми його вже давно втратили. Разом з усіма іншими рослібералами, яким кримський бутерброд поперек горлянки став, та мізки перевернув догори ногами.

Date: 2017-07-16 09:50 am (UTC)
neznaiko: (Default)
From: [personal profile] neznaiko
Люто плюсую.

Date: 2017-07-16 02:04 pm (UTC)
lg_hater: (Default)
From: [personal profile] lg_hater
Ну так, Тетянко, по Ваших публічних світлинах видно, що Ви аж ніяк не білявка ;).

К сожалению, блондинок — тех самых, из анекдотов, причем обоих полов — у нас и сейчас, на четвертом году войны куда больше, чем хотелось бы. Ах, Навальный сказал... Вот, Собчак заявила... О, Курносова выступила... Аллё, гараж! Может хватит слушать всех этих политических импотентов, рассказывающих, что и как по их мнению нужно делать, да еще и комментируя каждое их дурацкое высказывание? Уж если так хочется найти за поребриком порядочных людей, реально оппозиционных тамошнему фашистскому режиму — ищите там, где их есть. Существуют лишь три места, где дозволено находиться расейскому оппозициционеру-либералу: на кладбище, в эмиграции, и в тюрьме. Немцов, Каспаров, Стомахин — типичные примеры реально оппозиционных политиков, каждый из которых находится в соответствующей локации, ибо все они действительно опасны для кремлевской мафии. Только их, и других таких же, у нас почему-то практически и не вспоминают. Ах да, есть еще один тип российских оппозиционеров, разновидность второй категории, которых вспоминают разве что после очередной попытки гебнявых перевести их в первую — как в случае Адама и Амины. Проходит время, спадает ажиотаж, и о них снова забывают. Зато навальные-собчаки с прочими носиками-быковыми всегда на слуху.
Как говорил еще один бывший оппозиционер — «ну, тупыыыыыые!»

Date: 2017-07-16 02:24 pm (UTC)
neznaiko: (Default)
From: [personal profile] neznaiko
Мерсі за комплеман))
Лінувалася про це писати, але просто бісить іноді, коли починають захоплюватися кацапськими діячами.

Date: 2017-07-17 12:32 am (UTC)
lg_hater: (Default)
From: [personal profile] lg_hater
Так це не компліман, а то шкварчала ваша папіроска науковий факт! ;)

От абсолютно те ж саме. Навмисно про це писати якось не теє (ну що тут ще можна сказати, крім банального «не сотвори собі кумира»?), але коли стикаюся з цим явищем, кожного разу просто не можу стриматися від люті: ну йолки ж з палками, що вам Гекуба, а чи що ви Гекубі, аби по ній ридати?

Приємно дізнатися, що я у цому не поодинокий. А ще приємніше зустріти однодумця серед східняків, бо ніде правди діти, у нас на Сході ця біда найбільш поширена. Дякую за розуміння й за підтримку.

Date: 2017-07-17 10:04 am (UTC)
neznaiko: (Default)
From: [personal profile] neznaiko
І я вам дякую. Не вперше стикаюся з упередженням проти мешканців сходу. Таке ставлення, дійсно, має підгрунття, але не все так погано)
Колись давно збиралася у відпустку до Львова. Знайшовся колега, який запитав, чи не боюся я туди їхати. Мені це було дивно і смішно. За останні роки, здається, що всі вже відвідали і захід, і Карпати, і таких дурних питань не виникає. Та останнім часом бачу, що західняки з острахом ставляться до нас. Це так само смішно. Але це поки не відвідаєш особисто місцевість.

Date: 2017-07-17 06:11 pm (UTC)
lg_hater: (Default)
From: [personal profile] lg_hater
Нє, ну яка може бути упережденність проти людей, що серед них живеш все життя? Я ж луганський, до того ж не менш як у шостому поколінні. Тут народився, прожив майже півсторіччя (за виключенням 6 років навчання у тодішньому ХІРЕ, але ж Харків це теж Схід), та мабуть і помру врешті серед тих таки східняків. Хоча вже навряд у рідному місті, бо воно, судячи з останніх тенденцій, помре раніше за мене. Як то кажуть, взивати негра негром може лише такий самий негр; я ж в цьому сенсі — справжній чорношкірий. Тобто можу судити про східняків об’єктивно, й маю повне моральне право прямо виказувати свої висновки.

Справедливости заради, мушу визнати, що Харків — осередок освіти, науки та важкої промисловості, ба навіть колишня столиця — таки дещо відрізняєтся від решти Сходу у кращий бік. Скажімо, такі незвичні для мене молодого речі, як черги на зупинках, або слухняно стоячі перед червоним світлом на пустому перехрестті пішоходи, я вперше побачив саме в вашому місті. Мешканці вугледобувних регіонів на фоні культурних харків’ян виглядають справжніми пітекантропами. Хоча, салтівські сявки взірця 70..80-х навряд чи поступалися брутальністтю нашій шахтарні. А люди ж зазвичай судять про мешканців інших країн чи регіонів зовсім не за кращими представниками останніх. Погане завжди запам’ятовується краще — чули анекдот про Джузепе? «Я роблю найкраще у всій Апулії вино, але ніхто ніколи не назвав мене Джузепе-винороб. Я будую найгарніші в Італії будинки, та жодного разу не почув щоб про мене казали Джузепе-будівельник. Але досить було мені лише один єдиний раз злягтися з козою...» Отака-то штука колективна репутація.

Але є, звісно, у відносинах Захід-Схід і вочевидь неприродний елемент. Здавалося б, саме на Сході, куди вірбували, або й примусово звозили людей звідусіль, народ мав би бути найменш упередженим щодо «чужинців». І навпаки, населення Заходу, де довги роки кожний зайда зі Сходу майже напевно був представником влади, що його прислали гнобити місцевих, мало би ставитися до східняків вороже. Натомість, принаймні до цієї війни, усе вібувалося навпаки. «Східняки» боялияся й цуралися «западенців» набагато частіше, ніж навпаки. Ба більше, ніж навіть яких «абреків» з Кавказу. Пояснити це чимось іншим, ніж усілякі «Багряниє бєрега», неможливо. При совку «бЄндєровцами» залякували всю дорогу, аж до самого його кінця. Навіть у всенародно улюблену «Довгу дорогу в дюнах» наприкінці встромили епізод, коли добрі люди, що прихистили головну героїню, сумують за вбитим жорстокими бандерівцями сином. От тільки пояснити, як та задля чого він, сибиряк, опинився в Західній Україні, автори серіалу якось забули.

Ну а щодо остраху перед східняками, що виник з початком війни, й до речі не лише на Заході, то він має дві причини. По-перше, дехто з переселенців дійсно поводиться суто по-свинськи. Навіть тут, на Луганщині, на звільненній її частині, я власними очима таких бачив. Одна отака мадама, що їй сусіди надарували вживаних дитячих речей, просто в них на очах зібрала ті речі в оклунок, та демонстративно віднесла на смітник. Другий переселенець влаштував п’яний скандал у благодійному фонді, вимагаючи замість гречки цигарок, або грошей. І дитину, яка розповідала місцевим, що в неї «папка служить у апалчєнії, й скора он нас асвабадит ат укропов» теж бачив, щоправда чув цю історію від самого «папки», який на той момент вже був амністований та приєднався до родини. Тобто тут знову як в історії з Джузепе-зоофілом — репутацію творять найгірші вчинки й найогидніші люди.
Ну а по-друге, далася взнаки та ж таки ворожа пропаганда. Ви, певно, пам’ятаєте ті кадри з Криму, або з Донбаса, з величезними натовпами людей під триколорами, що скандують «расі-я, расі-я»? Та інші в тому ж дусі, що їх транслювали навесні 14-го усі телеканали? Створюють враження «всєнародності», вірно? Дивишся, та погоджуешся — вон там усі хворі на голову. Що далеко ходити, я коли бачив отаке з Криму, майже зненавидів тих кримців чохом. Окрім хіба татар, яких не показували, але повідомляли про їхні спроби чинити опір. У чому тут шахрайство, я зрозумів лише коли дивився (по українському ТБ!) такі ж самі картинки зі свого рідного міста, а згодом побачив, як ті кацапи їх фабрикують. Коли ж тут почали хапати усіх, хто намагався знімати події бодай на мобілку, зрозумів і те, чому жодної альтернативи рашистській пропаганді на жодному телеканалі не було. Але як це пояснити людям, які не були очевидцями, проте бачили те, що їм показали, й вірять своїм очам? Як розтлумачити, що не всі кримці зрадники, чи що «сєпарів» серед мешканців Донбасу насправді меншість, коли самі ті люди бояться навіть розкрити рота, а від їхнього імені безупинно розпинаються ворожі пропагандони та окремі юди з тутешніх? От і маємо, як казала одна відома людина, що маємо...

Date: 2017-07-17 07:28 pm (UTC)
neznaiko: (Default)
From: [personal profile] neznaiko
Вийшов цілий пост з цієї теми)
Погоджуюся з вами. З особистого досвіту можу додати, що Харків і Донбас - це дійсно дві великі різниці) Це ми зрозуміли лише тоді, коли до нас переселилася числена кількість людей звідти. Цікаво, як воно буде далі, бо ці люди змінюють наше місто, а воно і ми змінюємо тих людей.
Щодо пропаганди. Є цікавий момент, риса, що дозволяє маніпулювати свідомістю. Це добре робити з людьми, які ніколи нікуди не віїзджали, вони не мають власного досвіту порівняння і довіряють словам з телевізора. Читала колись, що саме мешканці Донецька і Луганська належали до людей, що дуже мало подорожували.

Date: 2017-07-21 04:23 pm (UTC)
lg_hater: (Default)
From: [personal profile] lg_hater
Ну, перепрошую за багатослівність, мабуть це я старішаю, то й стаю по-старечому занадто балакучим ).

Далі буде певно те ж саме, що відбувається по всій нашій кульці, що вона стрімко зменшується — взаємопроникнення та взаємозбагачення культур. Звісно, не у високому значенні останнього слова, а в сенсі комплекса звичок, традицій, та способу життя. От кияни, що вже пережили за овоща першу навалу донецьких, кажуть, що після другої, змішаної донецько-луганської, вже годі й мріяти, аби їхнє місто колись стало таким, як до того. Якщо тебе підрізали на дорозі — 4 шанси з 5-ти, що це зробив хтось з Донецьку. А як виставили квартиру, то 3 з 4-х, що то були луганські. Щоправда, за межами власне столиці, усе навпаки — грабують та шахраюють здебільшого донецькі, а майже половина водіїв приміських маршруток, та добра третина власне бусиків — з Луганська.

То звикайте потроху, та виховуйте троглодитів. Мо’ з них ще вийдуть люди ).

А от стосовно мобільності населення та пропаганди, воно й вірно, й невірно водночас. За совєтів ходив такий анекдот. Йде лекція про досягнення соціалізму, лектор читає з папірця:
— У Челябінську на півроку раніше плану зведено новий потужний меткомбинат, найбільший в Європі...
Одинокий голос із задніх рядів:
— Був я у тому Челябінську. Найбільше в світі звалище покришеного бетону там замість комбінату.
— А от на колишній целині, під Карагандою, зняли рекордний врожай зернових...
— Ага, був я в тій Караганді. Півкіло пшениці з гектару — дійсно рекорд для тамтешньої пустелі.
— На Полтавщині збудували десять нових цукрозаводів...
— Угу, був я й на Полтавщині...
Врешті лектор не витримує:
— А от Ви, молодий чоловіче, замість їздити по країні туди-сюди, та свого носа усюди пхати, краще б сиділи собі вдома, та газети читали!

Звісно, тому, хто сидить удома, читає газети, та дивиться телевізор, набагато легше дурити голову, ніж тому, хто бачить усе своїми очами. Але ж от дивний феномен: саме мешканці прикордонних Харківщини, Луганщини, та Донеччини, що межують з ерефією, відвідували останню частіше за інших українців. Відповідно, вони краще за інших знали, як та країна виглядає насправді, та бачили, наскільки дійсність відрізняється від пропагадистської картинки з російського зомбоящика. Але водночас серед тих таки мешканців прикордонних областей виявився найбільший відсоток колаборантів, посіпак «русскава міра», про усі сумнівні «принади» якого саме вони мали б знати з власного досвіду. Тобто, вразливість до пропаганди залежить не лише від обізнанності. Коли пропагандони добре знають, на які важельки в мізках «цільової аудиторії» натискати, а яких краще не торкатися, потенційну жертву можуть врятувати хіба звичка до критичного мислення, та певний рівень освіти. Людина може 30 років прожити десь у Дюсельдорфі, Парижі, чи Хайфі, та під впливом якої-небудь параша-тудей захворіти на ватанізм головного мізку.

Date: 2017-07-21 04:42 pm (UTC)
neznaiko: (Default)
From: [personal profile] neznaiko
Не бачу тут нічого дивного. Бо ті, хто відвідував рф, вони не мандрували там регіонами, а їздили на заробітки переважно до одного міста. В порівнянні з рідними містечками Москва безумовно їх вражала. І заробляли вони там краще, ніж удома. А більше нічого в житті не бачили.
Те саме відбулося і з кримчанами. Вони одуріли від грошей, які витрачали москалі на їхньому недокурорті. Я впевнена, вони мріяли, що приєднавшись до росії, заживуть так само як в Москві. Я маю родичів в Криму. Якось вони вирішили переїхати в Харків. Це було ще до війни. Вони просили допомогти з роботою і в процесі спілкування я зрозуміла, що вони не уявляють реального життя. Наприклад,для них було відкриттям, що я заробляю на відпустку цілий рік і протягом цього року живу зовсім не так, як під час відпочинку.
Вони реально думали, що я живу так само, як відпочиваю. І мріяли приєднатися до такого шикарного життя)

July 2017

S M T W T F S
       1
2 3 4 5 678
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 242526 27 2829
3031     

Page Summary

Custom Text

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 28th, 2017 04:43 am
Powered by Dreamwidth Studios