robofob | (no subject)

Вдень Руденького виводив поцюняти на подвір’я. Як завжди, мало цікавлячись навколишнім середовищем, він заходився перевіряти «свої» намолені місцини. Там лапку задерти, сям пенька обнюхати. Не поспішає. І я не поспішаю, стою. Поряд здійснила посадку ворона. Це наша місцева, її тьотка з другого поверху разом з кицькою підгодовує.

– День добрий. Ти чого ж таке обскубане?

Одна пір’їна в неї якось невдало стирчить.

Те на мене глянуло, підморгнуло й утнуло таку штукенцію: у три неспішних стрибка наблизилося до мого невротика і прицільно скубнуло його ззаду за закарлючку. Той здивовано озирнувся. Ворона нахилила кумпешку, роззявила дзьоба й життєрадісно запропонувала:

– Кахх?

Нє, застарі ми вже стрибати двором.