Сейчас я скажу нечто кощунственное. Да, на прокоммунистических и пророссийских митингах мы видим чаще пожилых женщин с определенным типом лиц.
Но в семидесятые годы, когда я пришел в Церковь, большинство прихожан составляли также пожилые женщины с определенным типом лиц. Что поделаешь?
Вероятно это особый тип старушечьего диссидентства, стремления отстоять прошлое, не смотря ни на что. В этом столько же коммунизма, сколько и христианства. Куда больше того, что я называю раздраженным страданием.
Вдень Руденького виводив поцюняти на подвір’я. Як завжди, мало цікавлячись навколишнім середовищем, він заходився перевіряти «свої» намолені місцини. Там лапку задерти, сям пенька обнюхати. Не поспішає. І я не поспішаю, стою. Поряд здійснила посадку ворона. Це наша місцева, її тьотка з другого поверху разом з кицькою підгодовує.
– День добрий. Ти чого ж таке обскубане?
Одна пір’їна в неї якось невдало стирчить.
Те на мене глянуло, підморгнуло й утнуло таку штукенцію: у три неспішних стрибка наблизилося до мого невротика і прицільно скубнуло його ззаду за закарлючку. Той здивовано озирнувся. Ворона нахилила кумпешку, роззявила дзьоба й життєрадісно запропонувала:
– Кахх?
Нє, застарі ми вже стрибати двором.
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
timeasmymeasure
