Ну був же такий забобон в основному серед простих людей популярний. Німецька мова що не кажи лайка вийде, французька про кохання, грецька фільозофічна і т. д. і т. п. Множити можна. Так от узька про щоб не мовилося виходить брехня. Бреше Пушкін, усі «історичні» твори, разючі незбіги з загальновідомими навіть фактами на той момент викладеними навіть брехуном Карамзіним. Бреше Толстой, просторікуючи про мудрість Платона Каратаєва, а вона вся вкладається в те, що нещасний імбецил не пам’ята навіть своїх власних щойно сказаних слів. Бреше хахол Гоголь, виставляючи запорожців адмірантами московського царя й геть поголовно антисемітами. Хоча євреї віками жили поряд, а московських земель тікали як чорт від ладану. Бреше хахол Чехов, змальовуючи шелестіння душі петербурзького інтеліґента, тоді як нутряний антисемітизм є однією зі «скрєп» і той інтеліґент без нього як одноногий. Навіть Остап Вишня, як тільки намагається повернути українську мову до опчесоюзної, починає брехати, і всі ці бабуні на паравозах і вили-трійчатки просто тьху і викинь у порівнянні з одною лисичачою капелюхою.
Ну а втрачені при переводі не лише окремі слова, а цілі сторінки капіталістичних письменників, то вже загальне місце. У мене все.
:)