Жовтень великий

Чогось згадався дід.
Дід був конформістом. Коли вони шістнадцятирічним здихаючим від голоду шкілетом приповзло в сільраду, камісар запитав "Імнє?". Той вичавив "Віталій". "Нєт такого імєні, будєш Віктор". Дід погодився на Віктора. Захопив пів Европи. Привіз ваґон добра з Прусіянщини. Мабуть його ваґон був товщим за жуківський. Поставив у кутку бідермаїрівський уголок. Баба сіли і він під нею хряснув. Покотилися срібні монети. Одну я зпиздив і потім загубив у підвалі миргородського будинку.
На угорські змагання діда рекрутували, але він раптом перетворився на нонконформіста й сказав "не піду. В мене дружина, діточки". В маминому пачпорті записано "Дрезден". Дідові дали пизди але не вбили. Може "За отвагу" зіграло ролю, чи ще що.
Дід осів у Миргороді. Майже на вітчизні. Поставив у вітальні ростовий патрет Сталіна. Кляв Хрущова. Відпрацьовував почерк. Щоденники писані як хроніки темних віків. Охотничі записки каліґрафією.
Поставили директором конопляної хвабрики. І знов дід став нонконформістом. Коноплі його не надихали. Дід топив облуду в самогоні, відгавкувався, лаяв руководство. Били бабу й сина. Мати плакали.
На новітні часи про бузотера згадали й зробили директором кольгоспного ринку. Дід поставнішали. Завели піджак проти галіфе, в хаті з'явився фотоапарат і онуки.
Став їздити на качки. Дяк подарував двостволку. Райком зелені "жигулі". Тут знайшовся вже я.
Дід змінився. Носив мене в кишені. Нехтував роботою (!). Знову став нонконформістом. Прибрав Сталіна з вітальні. Викинув к хуям залишки срібла (реально викинув чортів метал, от повезло перехожим). Вчив користуватися фотоапаратом, купив акварельні фарби й намагався вчити малювати, хоча в нас і не надто то виходило. Зачинив ружжо в підвалі й забрав у дяка вудки. Ми стали рибалити.
Якось у Почапцях дід нагнулися зав'язати шнурівки й більш не розігнулися. За добу діда не стало. Жодного разу не був на могилі.