Коли я випускався зі школи, Міносвіти в експериментальному порядку запроваджувало тести на екзаменах, і з усіх 6 я переживав лише за один - з історії. Не тому, що я історії не знав (знав-то добре), а тому, що регулярно конфліктував з учителем історії. Формально тести були анонімними, але хіба для спостережливого вчителя проблема розпізнавати почерки своїх учнів?
Конфлікти в нас були "комплексні", але одною з головних причин була моя схильність до націоналізму, котрої вчитель категорично не поділяв.
І от серед інших питань мені трапилась особистість Скоропадського і його роль у спробах України здобути незалежність. В досить грубій формі я написав, що Скоропадський не мав шансу на успіх, бо занадто великою мірою спирався на іноземців, причому саме на тих, котрі українцями сприймалися вороже. І от сидимо ми з друзями у шкільному вестибюлі, чекаємо результатів, аж раптом підходить до нас наш історик і з запитує мене: "Признавайся, писав у тестах *цитата з моєї відповіді*?!" Запитав він досить грізним тоном, а цитата була ... ну, не в науковому стилі. Тому я справді злякався й подумав, що мені капець. "Писав." "Кого мав на увазі?" "Так Скоропадського ж." "Молодець, тобі "відмінно"!"
Дуже яскравий спогад! :) І дивно, що зараз іще хтось звертає увагу на любов Скоропадського до одіозних "варягів". Хоча, якщо вже бути чесним, то я більше переймався німцями, з якими тривалий час ішла війна. Але суть та сама - намагання ствердитися в Україні за рахунок підтримки традиційними ворогами. Це навіть не питання моралі - це питання здорового глузду.
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
timeasmymeasure
no subject
Date: 2018-04-09 07:17 am (UTC)Конфлікти в нас були "комплексні", але одною з головних причин була моя схильність до націоналізму, котрої вчитель категорично не поділяв.
І от серед інших питань мені трапилась особистість Скоропадського і його роль у спробах України здобути незалежність. В досить грубій формі я написав, що Скоропадський не мав шансу на успіх, бо занадто великою мірою спирався на іноземців, причому саме на тих, котрі українцями сприймалися вороже. І от сидимо ми з друзями у шкільному вестибюлі, чекаємо результатів, аж раптом підходить до нас наш історик і з запитує мене: "Признавайся, писав у тестах *цитата з моєї відповіді*?!" Запитав він досить грізним тоном, а цитата була ... ну, не в науковому стилі. Тому я справді злякався й подумав, що мені капець. "Писав." "Кого мав на увазі?" "Так Скоропадського ж." "Молодець, тобі "відмінно"!"
Дуже яскравий спогад! :) І дивно, що зараз іще хтось звертає увагу на любов Скоропадського до одіозних "варягів". Хоча, якщо вже бути чесним, то я більше переймався німцями, з якими тривалий час ішла війна. Але суть та сама - намагання ствердитися в Україні за рахунок підтримки традиційними ворогами. Це навіть не питання моралі - це питання здорового глузду.