Читанка

Уявіть ситуацію. Ви приходите в супермаркет, бачите новий сорт сосисок і хочете купити на пробу. Берете упаковку, щоби прочитати склад продукту. Але не знаходите. Натомість у тому місці, де зазвичай перелічується склад, бачите напис, що виробник не несе відповідальності за наслідки вживання цих сосисок. Ви прямо з торгового залу телефонуєте до служби захисту прав споживачів і запитуєте: «А це як?» Вам відповідають: «А це нормально, купуйте.» «А раптом ці сосиски містять речовину, яка моєму організму шкідлива?!» «Ні, все нормально, виробник запевнив, що таких речовин там нема.» «Але ж звідки виробнику знати про стан мого організму?» «Та все нормально, купуйте!» У Вас виникає бажання піти до адміністрації супермаркету й запитати, як вона наважилася взяти такі сосиски на реалізацію. Однак у цей час представник адміністрації сам підходить до Вас і каже, що Вам необхідно купити ці сосиски і на касі вказати свої паспортні дані. Бо ці дані занесуть у чек, а чек Ви мусите пред‘являти (разом із посвідченням особи) на вході до цього супермаркету протягом найближчих шести місяців. Інакше Вас просто не впустять.

Питання: у Вас не виникне підозра, що тут пахне шахрайством?