robofob | (no subject)

"...Залежність Вятичів від Київа була досить поверховна, поза той обовязок дани довго не виходила. Ще при кінцї XI в. тут, видко, були якісь свої князї: правдоподібно, що таким якимсь князем чи автономним старшиною був Ходота й його син, на котрих походом ходив Мономах у 1080-х ⁵). О скільки слабі тут були впливи нової княжої династиї й її дружини, та взагалї культури Руської держави, показує й те, що при кінцї XI в. Вятичі, здаєть ся — одні тільки з поміж східнословянських племен, формально уважали ся поганами. І в XII віцї в їх землї князї не перебувають, волостей тут не викроюють. Взагалї якихось більших городів — центрів навіть тодї ми тут не бачимо, і земля ся, видко, уважала ся якимсь глухим, заказаним кутом: коли підчас війни Ізяслава Мстиславича з Сьвятославом Ольговичем Сьвятослав, тікаючи від Ізяслава, чкурнув „за лЂсъ у ВятичЂ”, Ізяслав стратив охоту далї за ним уганяти ся й повернув назад ⁶). Що Вятичі не уважали ся й добрими чернигівськими підданими, натякає та промова, з котрою звернули ся тодї Давидовичі до вятицької людности, поручаючи їм зловити Сьвятослава (що або був уже князем Вятичів або мав у тім моментї право ним бути): „се єсть ворогъ намъ и вамъ, а ловите єго убити лестію, и дружину избити, а имЂниє єго въ полонъ вамъ” ⁷). Ми можемо припустити і тут, як припускали про Деревлян, що тутешня людність під зверхністю чернигівських князїв жила „своїм житєм” у своїх громадах, не виходячи за границї сих тїсних громадських інтересів, та анї трошки не журячись княжою й усякою иньшою вищою полїтикою".