Дуже перепрошую, якщо зачеплю чиїсь почуття, але саме слово «конституція» в нашому щоденному побуті має дуже сумнівні конотації, далекі від трепетного шанування. Його треба дуже довго мити, чистити, парфумити, щоби домогтися бодай приблизно того самого ефекту, який у схожій ситуації досягається в поляків, фінів, нідерландців, швейцарців, не кажучи вже про американців.( Read more... )
![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif){kind=small}
trim_c at Про войну. Без картинок. И без кино.Розмова з Борисом ХЕРСОНСЬКИМ
Нинішня розмова Z з Борисом Херсонським – про все: і про поезію, і про політику, і навіть трохи про психіатрію.
– Пане Борисе, Ви – російськомовний поет, вчилися і якийсь час працювали в Росії, живете в Одесі, етнічно не українець. Але при цьому займаєте виразну й активну проукраїнську позицію, яка унаявлюється навіть у тому, що пости на FB пишете українською мовою. Так було завжди, чи у Вас відбулася якась внутрішня трансформація? Якщо так, то коли і під впливом яких саме чинників?
– Тут не все точно. Так, я народився в російськомовній сім'ї. Вчився в Одесі, в російській школі, але з другого класу вивчав українську мову. І я дуже вдячний своїм батькам, які були начисто позбавлені снобізму щодо української мови й української культури. Перші вірші українською я намагався складати ще в школі. Невдало. Але і вірші російською у той час були, м'яко кажучи, невдалі. У медінститут я поступив в Івано-Франківську. Серед моїх інститутських друзів були цілком антирадянськи налаштовані хлопці й деякі викладачі. Я, своєю чергою, був початкуючим дисидентом. Зрозуміло, що лекції там я слухав українською мовою і розмовляв з друзями скаліченою українською. І це, а також читання української самвидавної (як і російської, і литовської) літератури сформувало мій світогляд. Зміни ж у мене сталися не щодо України, а щодо Росії. Сказати точніше – путінської Росії. Я навіть ставив собі питання – а чи може Росія бути нормальною державою? Чи може вона бути не путінською? Боюся, що ні. Які чинники? Я ненавидів СРСР. І що більше Росія ставала схожою на СРСР, то більше я від неї духовно віддалявся. Майдан, агресія, анексія – останні крапки.
Розмова з Борисом ХЕРСОНСЬКИМ
Нинішня розмова Z з Борисом Херсонським – про все: і про поезію, і про політику, і навіть трохи про психіатрію.
– Пане Борисе, Ви – російськомовний поет, вчилися і якийсь час працювали в Росії, живете в Одесі, етнічно не українець. Але при цьому займаєте виразну й активну проукраїнську позицію, яка унаявлюється навіть у тому, що пости на FB пишете українською мовою. Так було завжди, чи у Вас відбулася якась внутрішня трансформація? Якщо так, то коли і під впливом яких саме чинників?
– Тут не все точно. Так, я народився в російськомовній сім'ї. Вчився в Одесі, в російській школі, але з другого класу вивчав українську мову. І я дуже вдячний своїм батькам, які були начисто позбавлені снобізму щодо української мови й української культури. Перші вірші українською я намагався складати ще в школі. Невдало. Але і вірші російською у той час були, м'яко кажучи, невдалі. У медінститут я поступив в Івано-Франківську. Серед моїх інститутських друзів були цілком антирадянськи налаштовані хлопці й деякі викладачі. Я, своєю чергою, був початкуючим дисидентом. Зрозуміло, що лекції там я слухав українською мовою і розмовляв з друзями скаліченою українською. І це, а також читання української самвидавної (як і російської, і литовської) літератури сформувало мій світогляд. Зміни ж у мене сталися не щодо України, а щодо Росії. Сказати точніше – путінської Росії. Я навіть ставив собі питання – а чи може Росія бути нормальною державою? Чи може вона бути не путінською? Боюся, що ні. Які чинники? Я ненавидів СРСР. І що більше Росія ставала схожою на СРСР, то більше я від неї духовно віддалявся. Майдан, агресія, анексія – останні крапки.
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
timeasmymeasure
