Де? Кому? Нізащо!
Apr. 18th, 2017 11:28 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
robofobПрактичні заходи, що склалися на українізацію, були спрямовані, з одного боку, на запровадження української мови в державному апараті, а з другого — на користування нею в культурному житті в широкому сенсі слова. Зайве згадувати, що в обох випадках це означало дерусифікацію міст та індустріяльних центрів і стосувалося виключно до урбаністичних осередків країни: село українізації не потребувало. Вся діяльність була централізована й зосереджена в Центральній Комісії для українізації державного апарату. Комісію очолював голова Раднаркому В. Чубар. Створено Комісію 16 липня 1925 року з відділами в адміністративних центрах країни («Збірник узаконень» 1925, 26, 384).
Українізація була обов’язкова для всіх працівників державних установ. Кожен службовець мав скласти іспит з української мови й культури. Для тих, хто не знав української мови або знав її недостатньо, були організовані спеціяльні курси. На початку курси були безкоштовні, але зайняття відбувалися після праці, розтягуючи робочий день на добрих дві години. З 1927 р. особи, що відставали в українізації, мусіли платити за навчання («Правила» з 6 липня 1927, §65, – Дурденевский [153]). Тих, що уникали навчання чи після прослухання курсу не могли скласти іспиту, звільняли з праці без права одержувати допомогу на безробіття (там таки, §72). Ті, що склали іспит, мусіли користуватися українською мовою, письмово й усно, у взаєминах з українськими відвідувачами та організаціями («Українізація» 12, 23 та ін.).
Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900-1941). Стан і статус. – Нью-Йорк, 1987, стор. 141
Українізація була обов’язкова для всіх працівників державних установ. Кожен службовець мав скласти іспит з української мови й культури. Для тих, хто не знав української мови або знав її недостатньо, були організовані спеціяльні курси. На початку курси були безкоштовні, але зайняття відбувалися після праці, розтягуючи робочий день на добрих дві години. З 1927 р. особи, що відставали в українізації, мусіли платити за навчання («Правила» з 6 липня 1927, §65, – Дурденевский [153]). Тих, що уникали навчання чи після прослухання курсу не могли скласти іспиту, звільняли з праці без права одержувати допомогу на безробіття (там таки, §72). Ті, що склали іспит, мусіли користуватися українською мовою, письмово й усно, у взаєминах з українськими відвідувачами та організаціями («Українізація» 12, 23 та ін.).
Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900-1941). Стан і статус. – Нью-Йорк, 1987, стор. 141
