Котячий сік

[robofob]

Oleksa Nehrebec'kyj

Паразити

Ірина Шостинська пише, що в її київських знайомих завелись блощиці (вона їх називає "клопи"). Мовляв, через війну.
Я цих комах востаннє бачив у дизелі "Івано-Франківськ-Рахів" років 15 тому, однак добре пам'ятаю, що в Києві вони були споконвіку. То я у своєму затурканому селі про них не чув, але коли приїхав у столицю вступати в університет, то пережив шок. У гуртожитку блощиць було море. Океан. Вони нас, свіженьких, гризли, як хотіли. Замість устодвадцяте перечитувати улюблений текст про мітохондрії, ми чухалися, дряпалися й стікали кров'ю. Страшно було на нас глянути - криваві розчухранки, пухирі... І нестерпна сверблячка. З того горя пішли ми гуртом у студентську поліклініку й лікарка нам виписала якусь юшечку - маститися, щоб не свербіло. Ми й мастилися. Помагало воно не дуже, та все ж давало якесь полегшення. А в сусідній кімнаті був абітурієнт після армії - "старший сєржант, мотострєлок", як він представлявся. Заходить він якось до нас, дивиться, як ми намазуємось чарівним зіллям. Дивиться, дивиться, а тоді й каже: "Тю, а я своє ще в перший день випив".
* * *
Цікаво боролися з блощицями студенти-в'єтнамці. "В'єтнамєци", як вони казали. Увечері вимикали світло й лягали по ліжках з в'єтнамками. Не зі студентками-землячками, а з гумовими капцями. :( Один не лягав, стояв коло вимикача. Щойно підлі комахи вилазили на полювання й починали гризти, черговий по команді парторга кімнати різко вмикав світло! І безжальні в'єтконґівці (серед в'єтнамців справді були колишні партизани) починали лупити капцями по стінах, де лазили крихітні вампіри. На стінах од цього оставались криваві "трояндочки". Приходив комендант і лаявся, що псують побілку. "А ціто дієлать" - відповідали в'єтнамєци.
* * *
Чистота у квартирі, заліплені щілини й оброблені "Рейдом" плінтуси - гарантія, що цієї зарази не буде.

Comments

[brusnika-yulya.livejournal.com]

Ось він який, той, хто подарував світові справжнього Альфа!