Читанка

http://litopys.org.ua/hrushrus/iur30403.htm
Супроти широкого розповсюднення конкубінату навіть старання духовенства потягнути ріжницю між шлюбною жінкою — „водимою” і нешлюбними- „меншцями”, не удавали ся з початку. Бачимо нпр., що син Сьвятополка київського від наложницї — Ярослав має всякі права, як і иньші княжі дїти. Ярослав Осмомисл дає по собі головний стіл не шлюбному сину Володимиру, а Олегу „Настасїчу”, і коли бояри переміняють сей тестамент, то певно не з канонїчних причин, а в інтересах своєї боярської полїтики.

[1147 р.] ...Ізяслав Мстиславич, наступник Всеволода, задумав поставити митрополита в Київі, без патріарха. Здаєть ся, сю гадку піддав йому чернигівський епископ Онуфрий, доводячи, що собор епископів має право поставити митрополита. Се й було справедливо, тільки що посьвятити митрополита по канонїчній практицї епископи не могли самі. Власне такий закид піднесли проти сього деякі епископи, як смоленський Мануіл, Грек, і Нїфонт новгородський, правдоподібно — Русин (печерський монах), але добре обзнайомлений з візантийською церковною практикою. Онуфрий супроти того пошукав формального оправдання в візантийській практицї: він доводив, що коли в Царгородї патріархів благословлять рукою св. Івана, так вони можуть поблагословити митрополита головою папи Климента. Його доводи знайшли собі прихильника в Ізяславі (зрештою він міг бути навіть інїціатором гадки — поставити митрополита самим, коли з Царгорода не дають), і до них прилучили ся деякі епископи з земель самого Ізяслава. Знайшло ся їх шість, і вони собором посьвятили митрополитом (27/VII 1147) Клима (Климента) Смолятича, монаха Зарубського монастиря (в Київщинї), що мав славу як „книжникъ и философь, такъ якоже в Руской земли не бяшеть”.